Блог пользователя VAVILON

Таке буває,

в грудях серцю робиться безмежно тісно,

коли любимий ворог вістрям тисне в спину,

коли кохання припиняє бути киснем,

причастя не діждавшись, киснуть вина.


Чи буде ще,

розплутаються знов колись доземні коси,

світанку сполотнілий доторк зросить горло,

а поки спокій – невтамовний, білий, босий,

всі протяги смердять пророслим болем.


Не буде гірше,

розграбована ущент пустіє крипта,

об скло душі лиш сиротливо рипнуть віти.

Сорочка, стріли, квіти – розіп’ятий триптих,

поміж холодних пальців хрипне вітер.


Так буде вічно,

у зіницях-згарках піднебесся тліє,

наскельних епістол бліді видніють лустки,

в них тереном сакрально виплетені мрії

цвітуть парадоксально там, де дніє пустка.



Светлана Недашковская
2014

знаменовано небувалими
братовбивчими iдеалами
час терору
голос відчаю так приречено
виголошує порожнечею
непокору

інформація ллється нервами
точить ауру кіберчервами
рве еґреґор
після тяжкого самозцілення
стануть кратерами натільними
обереги

чорним генієм проруйнації
кроїть простри кроїть нації
імператор
контрвідповідь гарантована
недовірою заветовано
статус брата

швидко множаться в поневоленні
звуків збройного невдоволення
децибели
небо ржавіє над воскреслою
марить чергами перехресними
рara bellum


Светлана Недашковская
2014

Спасибо прекрасной поэтэссе Екатерине Тодосиенко за вдохновение.
http://www.neizvestniy-geniy.ru/cat/playcasts/nastroenie/1125374.html?time=1392228232


Територія безіменності
пристановище польових листів
без адрес
виє жалістю невимовною
між зупинками за вимогою
мій протест

закарбовано директорію
надто хибною є теорія
сподівань
в зоні відчаю десь під стелею
спляче завтрашнє я підстрелюю
без вагань

територія неповернення
вжито санкції на заселення
павутин
у периметрі антиспокою
безстроковий я оголошую
карантин

територія супервідчаю
під пророцтвами я засвідчую
збій систем
сльози дозами контрафактними
залишаю я для постфактуму
сontra spem…


Светлана Недашковская
2014

Ти вже пройшов крізь неї вирами електро,

Дозволивши торкнутися тонких містерій

ПоплИли магістралями її артерій

Пігулки love прямісінько в центральний сектор.

Як віртуозний проповідник антицноти,

Проводиш екскурс до сердечних будуарів,

Даруєш дівчинці рожеві окуляри,

Для неї – абсолют, для всіх – король цейтноту.

І так безпечно на high way женеш мустанга,

Прискорюючи біт і шал сердець в хаосі,

І вже вплітаються в твоє густе волосся

Дівчачих пальців тонкі зніжені фаланги.

Зриваєшся з петЕль і п’єш гормони квітня,

До біса все. Пропав би пропадом в обіймах феї,

Й лишив би руки під сукенкою у неї.

«Гей, happy birthday, крихітко, із повноліттям.»


Недашковская Светлана
2014

Відводжу від небесних скронь божественні долоні
І мить вбиваю. Ти реінкарнуєш вічність,
Упорядковуючи в пазли хаотичність,
Даєш підказки до химерних симболонів.
***************************************

Твоє нутро - то пристановище левіафанів
У надглибинних порухах німої товщі.
Твоїх думок і бачень, зібраних в пригОрщі,
Пливуть кити в реалі океанських жбанів.

Фатально зваблене їх віковічними піснями,
Моє вологе небо впало за твій обрій,
І я, правічна, задихаюся у тОбі,
А глибина жере зірки в розбурханій нестямі.

Як добре, що зневоленій мені немає краю, –
Не знати голоду твоїм левіафанам.
Їм досі не в тямки, премудрим, невблаганним,
Що мапа я до їх аквамаринового раю.

Ти до останніх спалахів душі – колонізатор,
Що, розітнув мене, мов сто меридіанів.
І не приборкати твоїх левіафанів,
Не віднайти моїм птахам твій чо..товий екватор.


Светлана Недашковская
2013

густезний кубинський
в розпалені ніздрі
заплаканий віскі
за барною стійкою
вистогнює сакс
ще вчора був максимум
теплий англійський
з терпкою родзинкою

в кюветі свідомості
дум невагомість
втекти б, а натомість
сяйну запальничкою
«підкурюю» ніч
п’яну та іронічну
і скуту на совість
неоново стрічкою

емоції стиглі
на радіохвилі
течуть у пітьмі і
звиваються джазово
вмикаю рестарт
пручатись не варто
мій пульс у вінілі
Matsui мов наживо

густезний кубинський
в розпалені ніздрі
заплаканий віскі
за барною стійкою
вистогнює сакс
ну а зранку в релаксу
холодний англійський
з терпкою родзинкою


Светлана Недашковская
2013

-

Він її відкривав, як новий континент
З усіма кліматичними поясами відразу,
Скануючи зондом широту її поглядів,
Топографічно фіксуючи тіла рельєфи.
Увінчував успіхом експеримент
З поєднання суттєвого й тлінного разом,
Квінтесенції пари полярних світоглядів,
Трансформацій минулого з чирви у трефи.

Він її відкривав, немов землю святу,
Наче спраглий паломник тяжкою ходою.
Споряджав у глибини душі експедиції,
Навалою гнався, йшов хрестовим походом.
Тонкі риси лиця зодягав у фату,
Потім міряв до серця гартовану зброю,
Тамував її тілом всезгубні амбіції,
Називав світ без неї сумним епізодом.

Він її відкривав, немов браму у храм,
Розпечатував словом ковчег благосердя,
Клав чесноти собі у карман, як реліквію,
Розграбовував золото зріднених ликів.
За дверима лишаючи надбаний крам,
Він задмухував свічку чужого безсмертя,
За безмежжям любові насвистував реквієм,
І ховав її в склеп з теплих вОскових злитків.


Він її відкривав, як пляшку Hoegaarden …


Светлана Недашковская
2013

Я одцвіла, зотліла сухоцвіттям,

Пелюстки вдарились об чорну твердь,

Посипалось єство на дрібне сміття,

У смерті марно просячи

Безбільну смерть.

За вітром вихором пороша сипле

І застує імлою небокрай,

Вмирає та, що виплекана липнем.

Не зачіпай зболілих ран,

рук не займай.

Спустошена палючим вітром-некромантом,

що соки всотує безсилого стебла,

Вже сонце скучило зневірене за квантом

Тепла моєї радості,

Твого тепла.

У прірву безголосся рветься стогін,

Пустим відлунням розбиваючись об дно

Сліпого серця. В сутінках розлогих

Я все одно загину,

щезну все одно.

Без тебе з вуст моїх блідих проллється

Сльозами красними достиглих руж

Чужа любов. Полиш в спокою серце.

Не руш моєї пам’яті,

мене не руш.

Светлана Недашковская
2013

Прозорістю сльози виблискує в пралітті
Розгравійованого простору кришталь,
І часу ДНК разом з людською звиті
У нескінченну сонцемісячну спіраль.

Екран небес заполонили дирижаблі,
Знайшовши прихисток в рефлексіях зіниць.
То архімрії, що ковтають спрагло краплі
З енергоємкостей міжзоряних криниць.

Бажаннями запущені повітроборні змії
У екзосферу повз контроль едемських варт.
І зорі загнані фотонами під вії
В зодіакальних прайдах наднебесних карт.

Крізь паралелі левітують сни-медузи,
від якорів відітнуті струнАми лір,
Злітають у відкриті протягами шлюзи,
Нитками мрій латають прірву чорних дір.


Светлана Недашковская
2013

Бринить весна в платонівському еросі,
І шкіра вдягнена в чуттєвості манто.
Метелики гойдаються в церебрусі
На дрібних вузликах нейронного плато.

Вмить знехтувано фізіоканонами,
Подолано анабіозної зими бар’єр,
Вся сутність шаленіє феромонами
І пише меседжі в пульсуючий етер.

Знов рефлекторно з вуст терпких розплескані
Рясні дощі флюїдів – невгамовних слів,
І вилито зізнаннями бурлескними
В анонси всіх парадоксальних снів.

В систему почуттів упорскуються дозами
Ін’єкції надщастя – внутрішній морфін.
Стартує в дотику енерготросами
Процес тяжіння рівнозначних половин.

Душа, ввібравши надтонкими фібрами
Парад ментальних вибухових сил,
Стріляє в ціль вселенськими калібрами
У резонанс вібрацій радіовесни.


Светлана Недашковская
2013

Рикошет

Я кидаю зброю долі

І долю – жертві на милість

У сирість – очі скорені

Корінням вростаю у небо

І в себе ховаю жахіття

Століттями зношене в дрантя

Як бранка благаю вигнання

З визнанням схиляюсь долІлиць

І вилиць торкаюсь руками

Я мала б попасти у серце

Натомість попала у камінь

Рикошет


Светлана Недашковская
2013

«МНЕ ПЛЕВАТЬ…»

Чем заслужила безразличье друга?!
В нём мудрость видела… Но как была слепа…
Болит… И чёрствые слова становятся недугом…
Наверно, чересчур доверчива… слишком глупа.

Я не виню и не корю… Его святое право:
Благодарить меня иль обвинять ни в чём.
Но в сердце выстрелом… презрение-отрава…
Опять болит… так искренне, досадно, горячо.

Чем ближе к сердцу друг, тем непосильней
Стерпеть обиду… проглотить… слезу сдержать.
Зачем за дружбу платят медью всё обильней?!
За что так, Друг… за что?! Мне не понять…