Летюче зараз сюїта

Я стежиною бреду посеред лісу вікового…
Осінь стиха виглядає жовтим кленом із-за рогу.
Дощик перший вересневий несміливо накрапає.
Мох зелений каже північ – звідки, де рости, він знає?

Приспів:
Що ж ти з нами робиш, осінь,
Душу й серце так тривожиш –
Нам не звикнути і досі,
Саксофоном так нас зводиш;
Нас сюїта в Небо зносить,
Тож прости за все нас, Боже.

Вітер раптом у сопілочку заграв і засміявся,
Розіпнув зелені шати й пророкує – пожовтіють,
Позолотою укриє осінь граб і дуб, і ясень…
Поспішаймо ж в цю картину, в найпрекраснішу подію…

Приспів:
Що ж ти з нами робиш, осінь,
Душу й серце так тривожиш –
Нам не звикнути і досі,
Саксофоном так нас зводиш;
Нас сюїта в Небо зносить,
Тож прости за все нас, Боже.

В різнобарвне кольорове розмаїття це жовтневе
Доки в прожилках малює лист дорогу в скору невідь
Й кожен день в обнові казка, білка шишки добирає,
Ми ж – гриби, шипшину, груші і другі дари, в цім раї…

Приспів:
Що ж ти з нами робиш, осінь,
Душу й серце так тривожиш –
Нам не звикнути і досі,
Саксофоном так нас зводиш;
Нас сюїта в Небо зносить,
Тож прости за все нас, Боже.

Як спізнились – вітер буйний світом жовтим закружляє,
Ліс роздягне, а сьогодні падолист такий безвинний…
Те, що буде – невідомо, що було, того немає.
Це, що «зараз» ось летить – і є життя, тож і живи ним…

Приспів:
Що ж ти з нами робиш, осінь,
Душу й серце так тривожиш –
Нам не звикнути і досі,
Саксофоном так нас зводиш;
Нас сюїта в Небо зносить,
Тож прости за все нас, Боже.

В’ячеслав Шикалович
05.04.2025р.
Мелодія на слова пісні: